Лист до Мами
привіт мам, тут наступила осінь, дощить постійно, холод і кругом вода. Але єдине, що зараз душу зігріває — то фотографія твоя… Мамусь, ти знаєш, я сумую, хочу до тебе в твої обійми… Нас розділяє всього 500 км і 7 годин їзди, о Боже, я би все зараз віддала, аби тебе обійняти...
А пам«ятаєш, коли я приїжджала, лежала в тебе пів дня на колінах і не хотіла відпускати? Звісно ж пам»ятаєш… Мамусь, я знаю, що у тебе серце рветься від того, що я не можу приїхати, я, певно, погана донька, бо не можу приїжаджати часто…
Я знаю, що ти найкраща… тільки завдяки тобі я йду по сходах до своєї мрії, так, спотикаюсь, скочуюсь вниз, знову підіймаюсь, але знаєш, це так важко, коли тебе нема поруч, коли ти так далеко...
Ти, певно, запитаєш, як моя робота… все добре, працюю, стомлююсь несильно, але чому приходжу додому і падаю безсильно… Я знала, що шлях буде тернистим, але не думала що так сильно…
Мамусь ти знаєш… як це важко, коли близька тобі людина зраджує, напевно знаєш… а як це пережити? а чи можливо взагалі пробачити? чи може просто забути?
Ооохх, якби це було все так просто… Мамусь не думай, це не повторилось, це просто старі рани заживають у душі, вони чомусь через роки ще не загоїлись, інколи кровоточать, а інколи ні…
Я знаю, що ти зараз плачеш, не плач, я скоро буду вдома і як завди ходитиму позаду, лежатиму на колінах у тебе, а ти перебиратимеш моє пухнасте і кучеряве волосся, ми говоритимемо і сміятимемось, як завжди… що правда це скоро буде не так і скоро, але час летить...
Мам, ти знаєш, люди стали ще жорстокіші, вони похмурі, сірі, перестали співчувати чужому горю, вони забули, що таке радість...
А пам«ятаєш, як ми довго, довго обіймались біля автобуса, коли я приїхала? я чомусь завжди згадую такі зустрічі...
Мам, зізнаюсь чесно, коли настає час їхати від тебе до іншого дому — ти не бачиш, як я плачу, я не покажу тобі цього ніколи, бо знаю, як у тебе крається серце… Ти мене робиш сильнішою і допомагаєш жити на цьому світі...
Звісно, я трохи плачу, коли пишу тобі, ти найрідніша і найкраща мама у світі, бо ти моя)) люблю тебе матусю ))
А пам«ятаєш, коли я приїжджала, лежала в тебе пів дня на колінах і не хотіла відпускати? Звісно ж пам»ятаєш… Мамусь, я знаю, що у тебе серце рветься від того, що я не можу приїхати, я, певно, погана донька, бо не можу приїжаджати часто…
Я знаю, що ти найкраща… тільки завдяки тобі я йду по сходах до своєї мрії, так, спотикаюсь, скочуюсь вниз, знову підіймаюсь, але знаєш, це так важко, коли тебе нема поруч, коли ти так далеко...
Ти, певно, запитаєш, як моя робота… все добре, працюю, стомлююсь несильно, але чому приходжу додому і падаю безсильно… Я знала, що шлях буде тернистим, але не думала що так сильно…
Мамусь ти знаєш… як це важко, коли близька тобі людина зраджує, напевно знаєш… а як це пережити? а чи можливо взагалі пробачити? чи може просто забути?
Ооохх, якби це було все так просто… Мамусь не думай, це не повторилось, це просто старі рани заживають у душі, вони чомусь через роки ще не загоїлись, інколи кровоточать, а інколи ні…
Я знаю, що ти зараз плачеш, не плач, я скоро буду вдома і як завди ходитиму позаду, лежатиму на колінах у тебе, а ти перебиратимеш моє пухнасте і кучеряве волосся, ми говоритимемо і сміятимемось, як завжди… що правда це скоро буде не так і скоро, але час летить...
Мам, ти знаєш, люди стали ще жорстокіші, вони похмурі, сірі, перестали співчувати чужому горю, вони забули, що таке радість...
А пам«ятаєш, як ми довго, довго обіймались біля автобуса, коли я приїхала? я чомусь завжди згадую такі зустрічі...
Мам, зізнаюсь чесно, коли настає час їхати від тебе до іншого дому — ти не бачиш, як я плачу, я не покажу тобі цього ніколи, бо знаю, як у тебе крається серце… Ти мене робиш сильнішою і допомагаєш жити на цьому світі...
Звісно, я трохи плачу, коли пишу тобі, ти найрідніша і найкраща мама у світі, бо ти моя)) люблю тебе матусю ))
3 коментарі
Сердечно.
Поетеса, браво.